Кодекс законів про працю України


Кодекс законів про працю України

(Затверджується Законом

N 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375)


(Із змінами, внесеними згідно з

Указами Президії ВР Української РСР

N 2048-08 від 18.09.73, ВВР 1973, N 40, ст.343

N 3866-08 від 05.06.75, ВВР 1975, N 24, ст.296

N 1616-09 від 24.12.76, ВВР 1977, N 1, ст. 4

N 5584-09 від 17.01.80, ВВР 1980, N 5, ст. 81

N 2240-10 від 29.07.81, ВВР 1981, N 32, ст.513

N 2957-10 від 30.12.81, ВВР 1982, N 2, ст. 23

N 4617-10 від 24.01.83, ВВР 1983, N 6, ст. 87

N 6237-10 від 21.12.83, ВВР 1984, N 1, ст. 3

N 8474-10 від 27.02.85, ВВР 1985, N 11, ст.205

N 2444-11 від 27.06.86, ВВР 1986, N 27, ст.539

N 3546-11 від 10.02.87, ВВР 1987, N 8, ст.149

N 4534-11 від 03.09.87, ВВР 1987, N 37, ст.715

N 4841-11 від 30.10.87, ВВР 1987, N 45, ст.904

N 5938-11 від 27.05.88, ВВР 1988, N 23, ст.556

N 7543-11 від 19.05.89, ВВР 1989, N 22, ст.235

N 9280-11 від 14.05.90, ВВР 1990, N 22, ст.367

Законами Української РСР

N 871-12 від 20.03.91, ВВР 1991, N 23, ст.267

N 1205-12 від 18.06.91, ВВР 1991, N 30, ст.382

Постановою ВР Української РСР N 1292-12 від 04.07.91, ВВР 1991, N 36, ст.474

Законами України

N 2032-12 від 04.01.92, ВВР 1992, N 17, ст.209

N 2134-12 від 18.02.92, ВВР 1992, N 22, ст.302

N 2417-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.477

N 2418-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.478

Декретом N 7-92 від 09.12.92, ВВР 1993, N 5, ст. 34

Законами

N 2857-12 від 15.12.92, ВВР 1993, N 6, ст. 35

N 3610-12 від 17.11.93, ВВР 1993, N 47, ст.435

N 3632-12 від 19.11.93, ВВР 1993, N 49, ст.461

N 3693-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 9

N 3694-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 10

N 3706-12 від 16.12.93, ВВР 1993, N 51, ст.478

N 3719-12 від 16.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 16

N 92/94-ВР від 12.07.94, ВВР 1994, N 33, ст.297

N 6/95-ВР від 19.01.95, ВВР 1995, N 5, ст. 30

N 35/95-ВР від 27.01.95, ВВР 1995, N 28, ст.201

N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85

N 263/95-ВР від 05.07.95, ВВР 1995, N 28, ст.204

N 256/96-ВР від 28.06.96, ВВР 1996, N 30, ст.143

N 357/96-ВР від 10.09.96, ВВР 1996, N 45, ст.229

N 534/96-ВР від 21.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 23

N 20/97-ВР від 23.01.97, ВВР 1997, N 11, ст. 89

N 374/97-ВР від 19.06.97, ВВР 1997, N 35, ст.223

N 785/97-ВР від 26.12.97, ВВР 1998, N 18, ст. 93)


(Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду

N 12-рп/98 (v012p710-98) від 09.07.98)


(Із змінами, внесеними згідно із Законом

N 117-XIV (117-14) від 18.09.98, ВВР, 1998, N 43-44, ст.268)


(Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду

N 14-рп/98 (v014p710-98) від 29.10.98)


(Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 576-XIV від 08.04.98, ВВР, 1999, N 19, ст.175

N 2343-XII від 14.05.92 - в редакції Закону

N 784-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, N 42-43, ст.378- набирає чинності з 1 січня 2000 року

N 1356-XIV від 24.12.99, ВВР, 2000, N 6-7, ст.41

N 1421-XIV від 01.02.2000, ВВР, 2000, N 8, ст.53

N 1766-III від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288

N 1807-III від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318

N 2056-III від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436

N 2213-III від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.47

N 2343-III від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 21, ст.104

N 2620-III від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.227

N 184-IV від 17.10.2002, ВВР, 2002, N 47, ст.355

N 429-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87

N 487-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108

N 490-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.110

N 639-IV від 20.03.2003, ВВР, 2003, N 25, ст.181

N 762-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247

N 1096-IV від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38

N 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394

N 2103-IV від 21.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.31

N 2128-IV від 22.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.36

N 2190-IV від 18.11.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.92

N 2454-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259

N 3248-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.119)


(У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

(У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України" згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92)

(У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95)

(У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом N 490-IV від 06.02.2003)

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. (Преамбула в редакції Закону N 871-12 від 20.03.91)

Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. (Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88)

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. (Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. (Кодекс доповнено статтею 2-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю. (Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2454-IV від 03.03.2005)

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. (Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)


(Статтю 5 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91) Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю


Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. (Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95)


(Статтю 6 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством. (Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99)

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України. (Стаття 8 в редакції Законів N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1807-III від 08.06.2000)

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. (Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. (Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)

Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. (Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Глава II
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

(Глава II в редакції Закону N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. (Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів. (Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору. (Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93, в редакції Закону N 2343-III від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV від 10.07.2003)

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. (Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10 від 27.02.85, N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3693-12 від 15.12.93, N 20/97-ВР від 23.01.97)