Коефіцієнт запасу, який враховує збільшення водоподачі в період первинного затоп­лення рисових карт, слід приймати рівним 1,1 для всіх каналів, за винятком картових зрошу­вачів.

2.45 Для картових та ділянкових зрошувачів, а також для каналів, які обслуговують частину полів сівозміни, частку вмісту рису в сівозміні необхідно приймати рівною 1,0; для інших зрошувальних каналів вищого порядку - 0,75.

Коефіцієнт водообігу, який дорівнює відношенню часу первинного затоплення рисо­вих карт на всій зрошувальній системі до часу первинного затоплення площі, яку обслуговує даний канал, слід приймати за даними таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Коефіцієнти водообігу поля

Тип каналів за підпорядкуванням

Кількість підпорядкованих каналів, шт

коефіцієнт водообігу

1

Картові зрошувачі за кількістю чеків на карті

2-3

1

4

2

_6_

2 - 3

2

Ділянкові розподільники за кількістю підпорядкованих картових зрошувачів

2

1

4

2

_6_

2 - 3

3

Господарські розподільники остан­нього порядку за кількістю підпо­рядкованих йому ділянкових роз­подільників


4

2


_6_

2-3


7 8

4 4

4

Господарські розподільники передос­таннього порядку за кількістю підпо­рядкованих господарських розподіль­ників останнього порядку


2 4

1 2


5 6

3 3


7 8

4 4


Тривалість періоду первинного затоплення рисових чеків, карт і полів повинна стано­вити відповідно від 0,5 до 1,5 доби, від 1 до 3 діб і від 2 до 6 діб.

2.46 Середню тривалість періоду первинного затоплення рису на сівозмінній ділянці та в цілому по господарству при монокультурі рису на освоєних ділянках рекомендується приймати за даними таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Тривалість затоплення рису на сівозмінній ділянці

Кількість

Коефіцієнт

Частка рису в господарстві , %


господарських

водообігу

100

60

57,1

50

42,9

40

розподільників, иіт


Тривалість затоплення, діб


4

2

12

-

-

6

-

-

5

3

12

8

-

-

-

4

6

2-3

12

-

-

6

-

-

7

4

12

-

6

-

6

-

8

4

12

-

-

6

-

-

2.47 Мінімальну витрату зрошувальних каналів слід визначати з урахуванням вмісту рису в сівозміні.

Максимальну витрату каналів водозбірно-скидної мережі всіх порядків необхідно ви­значати з урахуванням вмісту рису в сівозміні та коефіцієнта запасу.

Вміст рису в сівозміні для картових дрен-скидів, а також для колекторів, які обслуго­вують частину полів сівозміни, слід приймати рівним 1,0; для колекторів вищого порядку -0,75. Коефіцієнт запасу при визначенні максимальної витрати води у водозбірно-скидній ме­режі, як правило, слід приймати 1,5.

Пропускну здатність каналів водозбірно-скидної мережі необхідно перевіряти на про­пуск зливових витрат 10%-ї забезпеченості.

Мінімальну витрату каналів водозбірно-скидної мережі всіх порядків слід визначати з урахуванням вмісту рису в сівозміні.

2.48 Дренажні та скидні води рисових систем, як правило, слід використовувати для зрошення повторно. Недоцільність їх використання повинна бути обгрунтована.

2.49 За конструкцією рисові карти залежно від способу подачі, відводу води та кількості чеків необхідно проектувати:

а) з роздільною подачею і скиданням води, коли вздовж однієї з довгих сторін рисо­вої карти розміщено картовий зрошувач, виконаний в насипі, як правило, двостороннього командування, а по іншій - картовий скидний канал. Довжину рисової карти необхідно приймати від 400 до 1200 м, ширину - від 150 до 250 м, залежно від фільтраційних власти­востей грунту. Рисова карта повинна поділятися поперечними валиками на чеки. Площа чека повинна бути від 2 до 6 га, кількість чеків на карті - 4 - 5.

б) з роздільною подачею і скиданням води та двома чеками площею 6 га кожний. Довжина рисових карт повинна бути від 400 до 600 м, ширина - від 200 до 300 м;

в) із суміщеною функцією подачі та скидання води - карта широкого фронту подачі та скидання води (КШФ), коли подача води здійснюється за рахунок переповнення заглибле­ного каналу (скиду-зрошувача). Довжину поливних карт широкого фронту слід приймати не більше 1200 м. Площа чека або карти-чека в цьому випадку може прийматися від 6 до 12 га. При розбивці карт широкого фронту на окремі чеки необхідно в місцях примикання попе­речних валиків до скиду-зрошувача передбачати на останньому водопідпірні споруди.

Карти широкого фронту подачі та скидання води, як правило, слід застосовувати при уклонах місцевості до 0,001 і розміщувати довгою стороною вздовж горизонталі місцевості, з плануванням кожної карти під одну відмітку (карти-чеки).

Вибір конструкції рисових карт слід здійснювати на основі порівняння техніко-економічних показників варіантів.

2.50 Канали і дрени рисових систем повинні забезпечувати:

а) первинне затоплення окремої рисової карти не більше ніж на 3 доби, а сівбу рису в цілому по господарству - за 12 - 16 діб;

б) підтримування розрахункового шару води в чеках у необхідні агрономічні строки;

в) низхідний відтік вологи на затопленому полі. Інтенсивність відтоку слід визначати за даними дослідів в аналогічних природних умовах;

г) скидання води та зниження рівня підземних вод для просушування чеків перед збиранням врожаю;

д) зниження рівня грунтових вод у неполивний період на глибину, яка забезпечує ае­рацію родючого шару грунту;

е) умови нормального сільськогосподарського виробництва на прилеглих до системи землях та незайнятих рисом полях рисової сівозміни (підтримування підземних вод на не­обхідній глибині, усунення заболочування та засолення).

2.51 Картові зрошувачі слід проектувати з відмітками рівнів води, які забезпечують затоплення найвищого чека розрахунковим шаром води.

При проектуванні планувальних робіт різниця відміток поверхні сусідніх чеків не по­винна перевищувати 0,4 м.

2.52 По периметру чеків необхідно улаштовувати канавки трапецеїдального або пря­мокутного перерізу завглибшки від 0,5 до 0,8 м.

На рисових системах необхідно передбачати перепади рівнів води не менші:

а) 15 - 20 см на водовипусках з витратою до 1 м3/с;

б) 20 - 25 см на регулювальних спорудах з витратою понад 1 м3/с.

2.53 Кожне поле сівозміни, як правило, повинне мати самостійний підвід води та ок­ремий водовідвід. При цьому слід забезпечити одночасну подачу води в усі підрозділи (відділення, бригади) господарства та рисівницькі ланки.


Системи лиманного зрошення

2.54 Системи лиманного зрошення слід проектувати в районах нестійкого зволожен­ня, коли використання місцевого поверхневого стоку для регулярного зрошення за природ­ними умовами є технічно неможливим або економічно недоцільним.

Лиманне зрошення необхідно передбачати в малонаселених районах при викори­станні степових ділянок, річкових долин, заплав річок, закритих улоговин, схилів під при­родні сіножаті, кормові (багаторічні та однорічні трави, кукурудза і соняшник на силос, кор­мовий буряк), зернові та зернобобові культури з уклонами місцевості до 0,005, з добре об­дернованою поверхнею на незасолених і малозаселених грунтах.

2.55 Залежно від водного джерела, способу регулювання та глибини затоплення лима­ни слід поділяти на види (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4 - Види лиманів

Тип лиманів

залежно від

Вид лиманів

джерела зрошення

за способом регулювання води

за глибиною затоплення

Заплавні, які затоплю­ються паводковими

Багатоярусні з регулюванням тривалості затоплення

Мілководні середнього затоп­лення, глибоководні

водами річок

Проточні з регулюванням три­валості затоплення

Глибоководні


Комбіновані

Мілководні та глибоководні

Затоплювані талими во­дами, що стікають з те­риторій, розміщених вище

Одноярусні


Багатоярусні роздільного або послідовного затоплення

-


Мілководні та глибоководні

Підживлювані з каналів обводнювальних та зрошувальних систем

Багатоярусні роздільного або послідовного затоплення

Мілководні


2.56 За глибиною наповнення лимани поділяються на:

а) мілководні глибиною затоплення від 15 до 40 см;

б) середнього затоплення завглибшки " 40 " 70 см;

в) глибоководні глибиною затоплення понад 70 см.

2.57 При проектуванні лиманів розрахункову забезпеченість визначають на основі техніко-економічних розрахунків.

2.58 Площа лиману нетто А nt , га, визначається за формулою

(12)

де V - об'єм стоку розрахункової забезпеченості з 1 км2, тис. м3;

А - водозбірна площа, км2;


I nbr - середньовиважена норма лиманного зрошення брутто, яка визначається за дани­ми спеціальних досліджень, тис. м3 /га.

2.59 Заплавні системи лиманного зрошення слід застосовувати в долинах річок або на широких вирівняних ділянках заплави. Заплавні лимани слід заповнювати водами річкових па-водків. Технічні схеми лиманів необхідно вибирати, як правило, залежно від умов пропускання максимальних паводкових витрат річки через територію зрошуваного масиву, по окремих трак­тах або в обхід лиманів. Вибір оптимального варіанта повинен бути обгрунтований техніко-економічним розрахунком.

2.60 Глибоководні лимани необхідно проектувати, як правило, на заплавах і надзаплав­них ділянках першої тераси. Лимани середнього і мілкого затоплення слід розміщувати на зни­женнях заплавних терас. Мілководні лимани на схилах слід улаштовувати на вирівняних ділянках, придатних для лиманного зрошення за ґрунтовими умовами з уклоном місцевості, що не перевищує 0,002.

2.61 При уклонах поверхні землі менше ніж 0,001 необхідно передбачати одноярусні ли­мани, при уклонах понад 0,001 слід улаштовувати багатоярусні лимани. Кількість ярусів, їх розміри та конфігурація повинні встановлюватися на основі раціонального використання весня­ного стоку, найменшого об'єму робіт. При цьому повинні бути забезпечені рівномірне зволожен­ня лиманів та нормальні умови проведення сільськогосподарських робіт.

2.62 Відстань між дамбами (ширина ярусу лиману) L, м, необхідно визначати за формулою

(13)

де hinf - шар води біля нижньої дамби, м;

hsup - шар води біля верхньої дамби, приймається не менше ніж 0,05 м;

inot - середній уклон місцевості.

Шар води біля нижньої дамби призначається за умови забезпечення рівномірного зволо­ження грунту. При цьому середня глибина затоплення лиману повинна дорівнювати нормі ли­манного зрошення, вираженій шаром води в метрах.

2.63 При проектуванні багатоярусних лиманів верхній ярус допускається передбачати глибоководним розподільним для забезпечення подачі води в усі яруси, що лежать нижче.

2.64 Пропускання води з ярусу в ярус повинно провадитися через водовипуски, розміщені у найбільш низьких місцях лиманів або по водовідводах, створюваних шляхом улаштування сис­теми земляних розподільних та напрямних дамб. Кінці дамб необхідно доводити до відмітки землі, що відповідає розрахунковому рівню води в лимані.

2.65 Дамби лиманів мають бути постійними і не повинні перешкоджати механізованим сільськогосподарським роботам.

Коефіцієнт закладання укосів дамб повинен становити 5 - 6 , будівельна висота дамб - не більше ніж 1 м, перевищення гребеня дамб над максимальним рівнем води в лимані - не менше ніж 0,3 м. Ширину дамби зверху слід приймати, як правило, від 0,5 до 1,5 м.

2.66 При проектуванні лиманів з підживленням із зрошувальних та обводнювальних ка­налів слід розраховувати величину витрати води, яка подається в лиман.

Питома витрата q, л/с на 1 га, визначається за формулою

, (14)

де п - коефіцієнт, що дорівнює 0,68;

Vm - середня швидкість вбирання, см/год;

hm - середній шар затоплення, см;

t - тривалість подачі води, год.

2.67 Необхідно передбачати регулювання глибини і тривалості затоплення, у тому числі в окремих зниженнях, за допомогою мережі водозбірно-скидних каналів. Водозбірно-скидна ме­режа каналів у плані повинна проходити через знижені місця і мати мінімальну протяжність.

2.68 Розрахункові витрати водозбірно-скидних каналів слід установлювати залежно від об'єму води, яка підлягає скиду після вологозарядки, та допустимої тривалості стояння води в лимані.

2.69 Розміри поперечних перерізів водоскидних каналів всередині лиманів, призначе­них для відведення води зі знижених ділянок, допускається приймати без розрахунку: шири­ну по дну - 1 м, коефіцієнт закладання укосів - 4, глибину - 0,5 м. Перевищення бровки ка­налів над розрахунковим рівнем води в каналі повинно бути не менше ніж 0,2 м.

Системи краплинного зрошення

2.70 Системи краплинного зрошення слід застосовувати при вирощуванні високорен­табельних багаторічних насаджень (сади, виноградники, ягідники) та в умовах обмежених водних ресурсів.