ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ

МІСТОБУДУВАННЯ

ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВА МІСЬКИХ І СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

ДБН 360-92**

Держбуд України Київ 2002

ДБН 360-92** є перевиданням ДБН 360-92*

з урахуванням змін № 4 ч- № 10

за дозволом Держбуду України (лист від 19.03.2002 р. № 1/52-170).

РОЗРОБЛЕНІ:

У ДБН 360-92*

були

внесені зміни:

НДПІ містобудування (д-р арх., проф. В.Ф. Макухін, д-р арх. Г.І. Фільваров - керівники;

д-рт.н.: Є.Є. Клюшниченко, І.К. Бистряков; д-р. арх. Т.Ф. Панченко;

канд. арх.: Ю.О. Бондар, Б.В. Павлишин, О.Д. Симонова, Н.Ю. Войко;

канд. техн. наук: Г.А. Заблоцький, М.М. Христюк; канд. геогр. наук С.М. Проценко;

канд. мед. наук Л.І. Литвинова; канд. с-г наук Я.Л. Садовенко; Ю.В. Авдєєв,

Н.О. Байбакова, Р.І. Бесшейко, О.М. Григор, О.О. Добрунова, І.Я. Панченко,

Н.Х. Соковніна, А.І. Сташук, В.І. Тимчинський, С.М. Трегуб, Т.В. Устенко,

В.М. Христофоров, Б.О. Циткін, О.Л. Чечик)

за участю:

Держбуду України (канд.арх.: Т.С. Нечаєва, Л.І. Тузова; А.О. Економов, Г.О. Урусов,

А.Б. Крищук, Т.Г. Друцька);

Діпроміста (д-р геогр. наук В.І. Нудельман; к.т.н. Е.В. Шаповалов;

Б.В. Скоробогатов, Л.А. Акімова, О .А. Мищук, СІ. Крилова);

КиївНДІТІАМ (канд. арх. Т.О. Трегубова);

КНУБА (д-р арх. І.О. Фомін);

"Київгенплан" ВАТ Київпроекту (Є.Ю. Лишанський, О.І. Курило);

КиївЗНДІЕП (д-р арх. Л.М. Ковальський, канд. арх.: СІ. Лапоногов, В.В. Куцевич,

І.М. Алфьорова, Б.М. Губов, Н.М. Кірьянова, Л.Г. Крамаренко, О.Й. Сахно, Л.І. Сирова);

УкрНДІПцивільсільбуду (д-р арх. З.В. Мойсеєнко; канд. арх.: Г.М. Рогожин,

Г.М. Блинова);

КримНДІпроекту (Б.Д. Ябчаник, канд. арх. Т.Л. Жебровська,

канд. техн. наук Е.Я. Кільвандер, канд. техн. наук В.В. Костецький; А.Г. Гагаркін,

А.О. Гордашник, Б.О. Могильников, В.І. Приступа, К.М. Харін, Л.Б. Шапіро);

Українського гігієнічного центру (д-р мед. наук І.С. Кирєєва,

канд. мед. наук І.Г. Чудова);

Київського філіалу Одеського електротехнічного інституту зв'язку

(Л.І. Долинський, Б.В. Каток);

Міненерго України (І.М. Катренко, А.Г. Ніколаєнко);

Укрдіпронафтотрансу ((Л.І. Сало);

ГУДПО МВС України (О.О. Євсеснко);

УДАІ МВС України (СІ. Кравченко);

УНГЦ МВС України (д-р мед. наук І.С. Кіреєва)

№ 1 - затверджена наказом Мінінвестбуду України від 22 січня 1993 р. № 8;

№ 2 - затверджена наказом Мінбудархітектури України від 23 червня 1993 р. № 91;

№ 3 - затверджена наказом Мінбудархітектури України від 17 грудня 1993 р. № 231.

У ДБН 360-92**,№ 4 - затверджена наказом Держкоммістобудування України від 29 квітня 1996 р. № 73;

крім змін № 1, № 2, № 3, № 5 - затверджена наказом Держкоммістобудування України від 11 березня 1997 р. № 33;внесені зміни:№ 6 - затверджена наказами Держкоммістобудування України від 25 вересня 1997 р. № 164

та Держбуду України від 25 листопада 1997 р. № 29;

№ 7 - затверджена наказом Держбуду України від 2 лютого 1999 р. № 21 ;

№ 8 - затверджена наказом Держбуду України від 16 вересня 1999 р. № 227;

№ 9 - затверджена наказом Держбуду України від 11 квітня 2001 р. № 89;

№ 10 - затверджена наказом Держбуду України від 18 липня 2001 р. № 145.

Пункти, таблиці, примітки і додатки, в які внесені зміни або якими доповнений текст Норм (зміни № 1 + № 10), позначені зірочкою: *.

З виданням ДБН 360-92** припиняється розповсюдження ДБН 360-92*.

ДБН 360-92** пройшов експертизу ТК "Будтехнормування" (акт від 19 квітня 2002 р.)

(В частині споруд транспорту замінений ДБН В.2.3-5-2001 )

Дана версія ДБН відредагована і приведена до нормального вигляду + додано Зміни №2 та №4 від 1 жовтня 2011 року. Актуальну версію документа Ви завжди зможете вільно завантажити на сайті ДБНУ. Робота над цим ДБН триватиме й надалі.

Користуйтесь на здоров’я!

Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України.

Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Дані норми розраховані на перехідний період - до розробки загальної концепції нормативної бази України в галузі містобудування і капітального будівництва.

При проектуванні поселень України поряд з положеннями цих норм слід також керуватися СанПіНом "Планування і забудова населених місць України", ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень", вимогами інших чинних нормативно-інструктивних документів.

1 Загальні Положення

1.1 Проектування міських і сільських поселень повинне ґрунтуватися на законах України, які мають основне значення для містобудування, і регіональних програмах щодо вирішення найважливіших соціальних, екологічних та економічних проблем.

1.2 Міські та сільські поселення треба проектувати як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного поділу, соціально-економічного і природно-містобудівного районування.

Фізико-географічне і містобудівне районування території України наведені у додатках 1.1, 1.2.

1.3 Основою проектування, планування і забудови міських і сільських поселень повинна бути попередньо розроблювана концепція їх соціально-економічного розвитку, яка забезпечить реалізацію прав і свобод населення відповідно до Конституції України.

Концепція повинна розглядатися на альтернативній основі і до затвердження розглядатися й обговорюватися професіональними та громадськими організаціями, жителями населених пунктів.

1.4 Розвиток системи розселення повинен спиратися на ту мережу міських і сільських поселень, яка склалася, включаючи агломерації існуючі і ті, що формуються. Проектування нових поселень передбачається у зв'язку з потребою розміщення нових промислових підприємств, розробки корисних копалин тощо, а також у зв'язку з виселенням населення із зон катастроф, які відбулися, або потенціальних, зон екологічних лих та ін.

Примітка. Розміщення дачних поселень та садівницьких товариств у приміських зонах передбачається на землях, які не можуть бути використані для перспективного територіального розвитку міських і сільських поселень.

1.5 Міські та сільські поселення залежно від проектної кількості населення на розрахунковий термін поділяються на групи (таблиця 1.1).

1.6 Для забезпечення територіальних умов розвитку міст на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов'язаних з функціонуванням міського господарства, треба на прилеглих до міста територіях виділяти приміські зони багатофункціонального призначення. У їхньому складі треба виділяти території зелених зон міст, призначених для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату, стану атмосферного повітря і санітарно-гігієнічних умов.

Приміську зону слід проектувати одночасно з генеральним планом міста як єдиний господарський і планувальний комплекс з розробкою пропозицій, спрямованих на економічний і соціально-культурний її розвиток і структурно-територіальну організацію.

Таблиця 1.1

------------------------------------------------------------------

| Групи поселень | Населення, тис.чол. |

| |--------------------------------|

| | міст | сільських |

| | | поселень |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Найзначніші (крупніші) |Понад 1000 | |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Значніші (крупні) |Понад 500 до |Понад 5 Понад 3 |

| |1000 |до 5 |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Великі |Понад 250 до |Понад 1 до 3 |

| |500 |Понад 0,5 до 1 |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Середні |Понад 100 до |Понад 0,2 до 0,5|

| |250 Понад 50 до| |

| |100 | |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Малі |Понад 20 до 50 |Понад 0,05 до |

| |Понад 10 до 20 |0,2 До 0,05 - |

| |До 10 | |

|----------------------------------------------------------------|

1.7 Рівень соціально-економічного розвитку поселення, що проектується, визначається з урахуванням пріоритетності соціальних та екологічних критеріїв на основі комплексної оцінки території, виходячи з повного розкриття потенціальних ресурсних можливостей і потреб населення, планів соціально-економічного розвитку даного поселення. При цьому треба встановити види діяльності, розвиток яких повинен бути стимульований, припинений або обмежений у поселенні, що проектується, або в групі взаємопов'язаних поселень, а також визначити зрушення у галузевій структурі існуючого комплексу за кількістю зайнятих і змін у функціональному використанні території. Розвиток соціальної інфраструктури повинен бути намічений, виходячи із забезпечення цільових показників життєвих умов.

2 Загальна організація міських і сільських поселень

Функціонально-планувальна структура міських поселень

2.1 Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

2.2 До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

2.3 Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах сельбищних територій або поблизу них з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

2.4 До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

2.5 Удосконалення і розвиток планувальної структури міста слід пов'язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам'яток історії, культури і природи (розділ 11).

2.6 Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць розселення з місцями прикладення праці й відпочинку, установами культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на пересування населення слід формувати відносно стійкий трудовий баланс проживаючих і працюючих у межах основних структурно-планувальних елементів міста (планувальних районів, зон).

Примітка. Функціональну організацію, величину, місткість, межі основних структурно-планувальних елементів міста, кількість останніх треба визначати, виходячи з місцеположення і концентрації основних функцій.

У малих, середніх і великих містах з компактною планувальною структурою працезбалансованості треба досягти у масштабі всього міста.

2.7 При визначенні місткості основних структурних одиниць міста - планувальних районів у великих і значних містах - треба орієнтуватися на такі показники: кількість населення повинна становити від 100 до 300 тис.чол.; трудящих у містоутворюючому комплексі - від 30 до 100 тис.чол.; у містах, які характеризуються великим розчленуванням планувальної структури, особливо у містах добувної промисловості (які формуються на базі окремих територіальне закріплених виробництв і розселення - шахт, колишніх шахтарських селищ та ін.), населення планувального району становить від 50 до 120 тис.чол.

У найзначніших містах з кількістю населення понад 1 млн. жителів за наявності потужних комплексів машинобудування і важкої індустрії, зосереджених у великих промислових виробничих зонах, треба формувати праце- і соціально збалансовані сельбищно-виробничі утворення - планувальні зони, кількість населення яких не повинна перевищувати 450-900 тис.чол.

2.8 Формування планувальних зон у найзначніших містах з населенням понад 1 млн. жителів треба здійснювати шляхом поєднання комплексних сельбищно-виробничих районів з високим ступенем працезбалансованості, сельбищних, промислових районів з формуванням багатофункціональних центрів прикладення праці та обслуговування.

2.9 Для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Цінність ділянки міської території треба визначати за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладення праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у зонах різної містобудівної якості (додаток 2.1).